ситет удаєсь до Відня та в голоді і холоді зложив сьвітло докторат зі славяяських мов, під рукою найбільшого сучасного славіста проф. Яґіча 1893 р. Потім старає ся о місце професора української літератури на львівськім універзитеті опорожнену через смерть професора Омеляна Огоновського. 1895 р. видає свої наукові праці: “Іван Вишенський і його твори” і “Варлаам і Йоасаф”, старохристіянський роман. Послідний твір був його докторською дисертацією. Виголошує на універзитеті виклад на тему: “Наймичка поема Тараса Шевченка” за що збір професорів ухвалив дати йому катедру історії української літератури. Та сі пляни нищить політична адміністрація. Міністерство просьвіти, йдучи за волею галицького намісника графа Бадені не затверджує пропозиції сенату за для політичної минувшини Франка. А й не від сего були і свої “брати Русини” бо провідник тодішньої рутенської “угодової політики” шепнув намісникови, що не бажалиб они мати професора української літератури “що в подертім сурдуті ходить”. І замкнули перед Франком університет.
Насильством і інтриґою усунено Франка від катедри, власть не дала йому заняти офіціяльно становище учителя молодежи, але вона показала ся безсильною, щоби знищити вплив того дійсного учителя поколінь, на котрого творах виховували ся кадри робітників суспільної справи в Галичині і на Україні. Франко уже тоді своїми науковими працями звернув був увагу ученого сьвіта. Чужинці цінять Франка, петроградська академія наук вибрала його своїм членом-кореспондентом, харківський універзитет іменує його почетним доктором, натомісць свої в тім самім часі проголосили його зрадником.
