бирають! Пють його кров і піт. Забирають житє і як зношену дранку під тином лишають. Тут иньший сьвіт.
Візьмім “Полуйку”, “Ріпника”, “На роботі”, “Вівчара”, Яця Зелепугу”. Тут бачимо се горе пекло, котре переживають сі нещасні люди кинені на поталу судьбі, з котрих останні соки капітал виснажує.
Картинами знущань, визиску, панованя людини над людиною збогачує Франко нашу літературу. Перед нами пересувають ся нуждарі, окрадені, збещещені, знівечені житям. Над сими образами працює артист, художник, котрий в своїх творах містить душу, серце сих покривджених.
І любов його до сих покривджених, а гнів, погорда, жадоба пімсти до кривдителів велика. Томуто в творах Франка знаходять ся величаві постаті і тих, що працюють в поті чола, що свою працю, труд свій несуть в жертву своєму ворогі, і тих хижаків, що живлять ся їхньою кровю. І от перед нами книжка, повість “Boa constrictor”. Перегляньмо сторінки сеї книжки. Ту знаходимо уже не знущанє ся над жертвою, не експольоатованє робітника, тут уже рабівництво, хижацтво такого експльоататора. На сьому місці маємо перед собою хижака, котрий переходить уже усі стадії експльоатації, доходячи до стану зміїв душителів, котрі опутуючи усе довкруги і самі задихують ся під тягарем своїх хижацьких інстинктів. В “Boa constrictor” найкраще малює Франко такого потвора змія, капіталізм, що все довкруги оплітає своїми страшними кільцями і торощить давить, допче житє, рух людський довкруги, а сей люд бідний
