Ми-ж добре розуміємо й пам’ятаємо: «что содержание художественного произведения, (а значить — настрої й чуття. Я. С.), которое почти неотделимо от формы, явным образом определяется общественной средой, что можно без труда проследить на истории развиия искусства», також і те, «что в художественных образах изображается именно то, что в данний момент и в данное время, так или иначе волнует людей, что «нравы» и прочая «духовная жизнь» и чувства и настроения не развиваются сами из себя, мы знаем, что «общественное сознание» определяется его общественным бытием, т. е., условиями существования общества и его отдельных чатей (классов и групи)». (Бухарин «Теор. истор. матер.», ст 215).
Узагальнюючи цей висновок і виходючи з нього, треба, ще доповнити, що: «не линия, случайно возникшая в уме художника, определяет стиль эпохи, — художественный стиль эпохи есть ни что инное, как ее жизненный закон, принявший конкретные формы» (Э. Фукс «Естественная история искусств», ст. 91).
Спираючись на наведені твердження марксівської науки. ми змушені елементарною логікою виставити такі запитання:
1) Чи може римське мистецтво, як певний стан художньої свыдомости своєї епохи, сприятливо впливати на художню свідомість нашої сучасности?
2) Чи психіка, філософія, всяка творча духовна діяльність, почуття й настрої епохи золотого віку визначаються тими-ж самими умовами існування суспільства, що й нашого часу?
3) Чи може в пролетарському мистецтві найти місце той життьовий закон, що його виявлено в художньому стилі «золотого віку»? І, нарешті,
4) Чи є що небудь спільного між нашою сучасністю і «золотим віком» в настроях і почуттях?
