вона пильно, гипнотизуючи себе, вдивляється в нього.
Та відради мало, — забрезкний, зморщений і кров'ю забризканий той портрет. Подібний він зараз до портрету Доріяна Грея.
Теперешнім неокласицизмом французька буржуазія вприскує в свої вузлуваті й крихкі жили морфію. А після цього, як відомо, наступає ще більша реакція й туга.
Такий зміст останнього аргументу.
А коли инших немає, — як слід скваліфікувати теорію Хвильового? Тільки, як утопію, як те, що стоїть в заголовкові, — апокаліпсис. Инакше не можна.
Подорож на прощу до греко-римського мистецтва, що-б там пролетаріят причастився: надхнення й творчих сил, радости й бадьорости для свого мистецтва, для своєї «романтики вітаїзму», — свідчить лише за те, що так колись геніяльно висловив Маркс: «традиция всех умерших поколеній, как кошмар тяготеет над мозгом живущих. И как раз в то время, когда люди стараются повидимому, радикально преобразовать себя и окружающий их мир, стараются создать нечто никогда еще не существовавшее, — как раз в такие эпохи революционных кризисов они озабоченно взывают на помощь себе духов прошлого…» («18 брюмера Луи Наполеона, ст. 135. III том, сочинения Карла Маркса и Энгельса, М. 1921 г.).
Чи не ці «суеверия прошлого», потрібні пролетаріятові, що-б розцвів його «азіятський ренесанс»-пролетарське мистецтво?
Але він не може забути й того, мусить пам'ятати, що «социальная революция XIX ст.[1] может почерпать для себя поэзию не из прошлого, а из будущего, она не
- ↑ Як відомо Карл Маркс сподивався, що пролетарська революція вибухне ще в XIX ст.
