«Барикадні бої» Хвильового («Камо грядеши» і останні виступи на сторінках «К. і П.»), як би не оцінювати що до самої манери провадження їх та своєрідних приоймив полеміки,—кінець кінцем мають позитивне значіння. Вони перш за все свідчать, що не все гаразд в українському революційному письменстві, а по-друге — сам факт постановки окремих мистецьких проблем і різка критика негативних тенденцій в нашій літературі.—не можуть не викликати цінних і пожиточних імпульсів в напрямку усунення тих негативних явищ. Крім того, виступи Хвильового, з де-якого погляду «прочищають» літературну атмосферу, а разом і заряжають її новим ідейним змістом, чи, принаймні, міцнішою, ніж досі, пульсацією.
Це все так.
Але виступи Хвильового мають і другу сторону — дискусійну, і особливо в теоретичній чистині їх, там, де Хвильовий намагається дати принципові постуляти теорії нового мистецтва, або, так мовити, спроектувати концепцію літературно-мистецького процесу на переходовий період з поглядів ідеологичного й формального.
Правда. Хвильовий не назвав своєї теорії — теорією. Він тут виявив несподівану й дивну, як на нього, екромність, скваліфїкувавши теоретичну частину своїх виступів тільки як «абетковий абзац до теорії новою мистецтва» (Камо грядеши» ст. 4).
