Трудно погодитись із такою оцінкою. Бо-ж який не абетковий абзац, яка не словом, абетки, коли автор її висуває циклічну теорію азіятського ренесансу ( Камо гредеши стор. 54 — 55), коли мій мислиіь на сьогодні роліантнку вітаїзму (Камо грядеши» стор. 36), визначає, що саме є азіятський ренесанс, скільки часу триватиме цей цикль («великий азіятський ренесанс протягнеться на кілька століть (там же, стор, 35) і, нарешті,—які культурно-мистецькі категорії. як складові частини, мають увійти в поняття азіятського ренесансу і обумовити його (азіятський ренесанс—не епоха європейського відроджения плюс незрівняне, бадьоре й радісне греко-римське мистецтво» (там же стор. 61).
Ні, це не абетка, хоч як би вона не «скромнічала». Це—імено теорія, широка, з претензіями на науковість. мистецька концепція.
У ній ми вбачаймо більші теоретичні і навіть філософичні намисли. Инша річ, яка об'єктивна цінність цієї концепції, цеб-то, яка її наукова вага.
Не йде тут мова за терміни, а тільки за істоту їх. Бо ж поняття «абетка і теорія» різні — і кількісно, і якісно. Коли— абетка нового мистецтва—то абетці й слава абеткова: від неї можна не вимагані солідною наукового обгрунтування, абеткц легко перевіриш логікою конкретних фактів з тої чи иншої галузи.
А от коли теорія нового мистецтва, та ще — марксівська, то тут уже справа складніша і відповідальніша. Теорія будується на підвалинах наукового аналізу цілої суми попередніх і поточних фактів і явищ, точної систематизації їх, вона вимагає докладної перевірки дотеперешніх теорій в даній галузі, критичного освітлення їх і т. п. Теорія—наука. Тут замало—патосу, надхнення, а тим паче істеричних вигуків, чи софістики, хоч би зручної й меткої.
Од теорії ми вимагаємо точности, аргументів, доказів.
