“Злі духи бють ся, шептав оден. Плинїм скорше, бо єще перевернуть лодку!“ “А може то танцюють топільники з топільницями“ — додав другий. “То єще гірше — відповів перший, вони живцем стягають людий до свого танцю, а опісля мучать в страшний спосіб. Плинїм скоро, скільки у нас сил.
Але лодка повільно пливала по озері. На перешкодї стояв то шувар, в котрім гнїздиди ся страшні водяні вужі, то якісь зела і трави, котрих корінє пливало по поверхни озера. Часто задержували вони лодку і перехиляли єї так сильно, що мож було думати, що тепер прийдеть ся всїм потопитись. Найбільше бояв ся Михась. Що крок здавало ся єму, що бачить як худа рука топільницї хоче втягнути лодку до глубини, то знова, що впадає на него звинений в клубок вуж і бажає єго вдусити. Проте через цїлий час держав очи замкнені і шептав молитви. Вкінци щасливо прибули до берега. Розбійники сховали лодку в густій тростинї, а ведучи перед собою убогого мельника, поспішили до ватажка. Мешкав він в темній, великій і довгій печері. Входу до неї стерегло дванайцять сильних та дуже злих псів і двох молодих розбійників з величезними топорами
