Сторінка:Як Михась ходив до неба по діямант (Скрентон, 1917).djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

в силах, то іди і спіши ся, бо повня буде за кілька днїв, а дорога ся довга, далека і небезпечна!

“Дїдусю! — сказав Михась — я так дуже бажаю допомочи мому селу і родичам, всюди піду куди тільки прикажеш! Але щож? — Не знаю куди то іде ся до неба і бою ся, щоби мене не убили по дорозї“. Добре, щось спитав ся, промовив радісно старець, я тобі покажу дорогу, тільки слухай уважно: Далеко, дуже далеко звідси на всхід лежить так висока гора, що навіть не побачиш вершка; в тім то місци стикає ся небо з землею, там знаходять ся тоті ворота, котрими входить ся до раю. Мусиш скоро там іти, вийти на вершок гори і коли настане повня чекати півночи!“

“Дїдусю мій любий, крикнув утїшений Михась, а чи здужаю я там зайти?“ — “Зайдеш мій сину, бо ту гору з далека видно тільки тут засланяють єї лїси і скали. Але перестерігаю тебе, що то дуже трудна і небезпечна дорога!“ Святий старче, відозвав ся на то мельник, я не боюсь, возьму на поміч Бога і піду. Тільки того бою ся, чи зайду на час? “Єсли нїгде не будеш приставати, відповів старець, то зайдеш на час,