покріпити або переспатись. Але й спати не міг, бо довго будило єго витє вовків, храпанє медведїв і дикий сміх чарівниць та чортів, Михась в страшній тревозї вадержував віддих у грудях, щоби єго хто не зачув. Се богато не помагало — бо чарівницї вже здалека зачули чоловіка.
Але наш Михась продирав ся тихенько крізь лїсну гущавину, ожидаючи нетерпеливо тої ночи, серед якої сподївав ся дістатись на вершок гори.
Нараз станула перед ним бідна старушка, що голосно плакала. Побачивши єї Михась поспитав ласкаво, що їй стало ся і чого плаче. “Ах! любий синку, заслаблам в лїсї і не маю вже сили занести собі назбиране дерево до моєї хатини. Щож я бідна буду їсти, коли не маю при чім зварити?“ Жаль зробило ся Михасеви убогої старушки тож сказав: “То я вам бабуню занесу те дерево до хати, тільки ідїть наперед і показуйте дорогу!“ З великим трудом піднесла ся старушка і підпираючи ся довгою палицею, ішла повільною ходою наперід, дякуючи по дорозї малому мельникови за єго добре серце. Дорога до єї хати була довга і то тим довша, що старушка що хвилї скручувала в
