відповів хлопець, але що маю робити щоби спасти себе і вас! Прецїнь чарівниці жаден чоловік не одолїє!“ О коби ти міг єї замкнути в якій скрини, говорила дївчина, тоби з певностию згинула з голоду.“ Таж вона піднесе віко і вийде, відповів на ті слова малий мельник. “Єсли нарисуєш на нїм хрест, то нїколи в світї не піднесе“ говорила дївчинка, а Михась мимо волї задумав ся. Рада була добра, але щож, такої скринї нїгде не було, а коли-б навіть і була то тяжко впхнути там чарівницю.
“Вже якось то я зроблю?“ відповів голосно Михась, тільки нехай но я розгляну ся по хатї і все роздумаю.“ По тих словах вийшов з комори і приглядав ся ся з увагою хатинї. Дві комірки вже знав, тож пішов до меньшої комірки, до котрої провадили осібні двері з надвору. Ту було цілком темно, нїгде не було нїякого отвору, крім дверий. Коли Михась єї побачив утїшив ся дуже і подумав собі: “Комина і вікна не ма, то баба не утїкне, а двері вже якось я мушу замкнути!“
Коли вернув до хати, потїшив дїти а сам взяв ся розкладати на припічку огонь. Однак сумував над тим, чи дасть ся єму звідси вирватись і чи не запізнить ся на означену
