мене, того не випущу вже нїколи? Зістанеш у мене, будеш менї услугував, лапав вужі і ящірки і будеш їх сушив. А тепер іди до кухнї понаставляти горцї і кітли на огонь, бо сама мушу іти до моєї куми!“ То сказавши, пхнула єго до другої кімнати. Тут стояв величезний комин, а на нїм варили ся тїла убитих дїтий. На сей вид впав Михась, на землю і гірко заплакав. Пропав єго діямант, пропала і єго подорож до неба, де мав побачити Ісуса Христа. Ото з певностию мусить ту згинути. Опісля молив ся дуже довго і горячо, а чим довше молив ся, то тим легше ставало єму в серцю і вступила в него якась відвага. Не тратив єще надїї. Помолившись почав розглядатись по цїлій кімнатї. Утїкати не можна було, бо знав, що чарівниця сейчас почує єго утечу і дожене єго на лопатї. Убити єї также не було способу, бо вона сильнїйша від него.
Коли так роздумував, що має робити, почув з попередної кімнати голос: “Ходи сюда, любий хлопче!“ Михась ввійшов до тої комори, де сидїли повязані ланцюхами дїти. Єго побачила одна дївчина і сказала: “Ах, спаси нас з тої нужди, вже цїлий місяць сидимо тут і не задовго згинемо!“ — “Добре,
