Перейти до вмісту

Сторінка:Як Москва нищила Україну. На підставі старих українських пісень.djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

„А де-ж ваші, славні молодцї, ясненькії списи?
— Наші списи у батюшки на стрісї, ми самі у лїсї!
„Ой, ви Запорожцї, ви молодії, а де-ж ваші луки?
— Наші луки забрали гайдуки, самі-ж ми в розлуки?
„Гей, Запорожцї, славні молодцї, де ваші жупани?
— Наші жупани позносили пани, самі-ж ми пропали!
„Ой, де-ж ваші, панове молодцї, чоботи-сапянцї?,
— Наші сапянцї забрали Гетьманцї в недїленьку вранцї!
„Ой, де-ж ваше, Запорожцї, хоробре лицарство?
— Наше лицарство пропало для царства,..
— Наша воля по тім боцї моря… така наша доля!

Побиті під Полтавою козаки вже тодї зміркували, що Москалї, винищивши козацтво, рішили українську й запорозьку землю роздати московським панам. Але козаки ще надїяли ся, що шведський король таки подужає Москалїв і відбере від московських панів Запороже. Тому то козаки співали:

Ще не світ, ще не світ та ще не світає,
Хитрий Москаль запорозьку землю обїзджає.
Ой, обїхав Запороже, став степ межувати,
Став городи, панські слободи по річках сажати.
Обсадивши панські слободи, — не будуть владїти,
Очистить кріль[1] Україну по саму лїнїю![2]

По зруйнуванню Сїчи Москалями недобитки Запорожцїв не хотїли жити на Запорожу під Москалем. Вони втїкли в Крим, де татарський хан позволив їм закласти нову Сїч в Олешках над Днїпровим лиманом. На Запороже вони вернули тільки тодї (1733 р.), коли царський уряд прирік, що Москва буде шанувати старі права Запорожа.

Вернувши з Криму на Запороже, Запорожцї побудували в 1734 р. нову Сїч між ріками Підпільною й Базавлуком. Що Запорожцям в Криму під татарською зверхністю жило ся лїпше нїж тим козакам, що лишили ся під Москалем, доказом сього згаданий вже раз угорі рапорт московського фельдмаршала Мінїха.

 
Як Москва помагала Ляхам против українських гайдамаків?

В правобережній Українї, котру Москва була відступила Польщі, осїло тимчасом знову багато нашого народу.

  1. „Кріль“ — шведський король Карло XII.
  2. „Лїнїєю“ називала ся тодї межа між Гетьманщиною і Запорожем, що ішла по річцї Орелї.