Наша Україна, що колись, у давнину, звала ся „Русь“, мала трьох головних сусїдів, з якими їй довелось віками ворогувати. Се були: з заходу Польща, з полудня бісурмени Татари, що жили-кочували там, де тепер ґубернїя таврійська, південні части ґубернїй херсонської й бесарабської, та в Криму, а з північного сходу Московщина. Татари вже майже цїлком загибли й ледви жменя зостала ся їх в південнім Криму. Поляки значно присмирнїли та мабуть мусїтимуть вдоволяти ся тим, аби в своїй Польщі мати сяку-таку волю. Одна тільки Московщина, досьогодня сильна та налягає чорною хмарою на Україну — на нашу мову, на наш народ і наш край гірше, нїж коли небудь налягали Польща чи Татарва. Бо Татарва грабила наші добуток, брала людей у полон, палила й мордувала, набігаючи ордами на Україну. Від сього одначе можна було оборонити ся. Але Татарва нашої мови, звичаїв, а що головне, і нашої волї не займала. Польща, хоч і бажала нас поневолити, та була за слаба до сього. В нїй не було нї ладу, нї сильної державної влади, нї сильного війська й наші прадїди вміли від Польщі боронити ся. Инша річ Московщина. В нїй здавна була сильна царська влада та сильне військо й тому темна Московщина так, наче чорна хмара, налягла на нашу Україну, закриваючи нам сонце волї й просвіти.
У піснях, що їх наш народ, особливо-ж старше поколїннє по селах, ще співає, заховала ся доволї добре память про те, як наш народ сусїдував з Ляхами, Татарвою й Москалями. („Москалї“ се теж саме, що „Русскіе“, „Великороси“; салдатів же „москалями“ звати — се невірно). Є в нас, серед народу, старосвітські піснї й думи про війни українських козаків з Ляхами — Поляками та Татарами, але є й піснї про лихе сусїдство з Московщиною. В отсїй розвідцї хочемо розглянути, що кажуть народнї піснї про се сусїдство України з Московщиною.
