Щоб таки заманити Запорожцїв зза Дунаю, порадив Потьомкин, той самий „Грицько“, що колись „пораїв“ знищити Запороже, відновити невелике запорозьке військо з тих запорозьких недобитків, які ще не вспіли перенести ся за Дунай. Одначе замісць віддати їм давню запорозьку землю, дали їм пусті лани між Богом і Днїпром. Думка в Москви була така, щоб запорозьких недобитків приманити під свою руку, а потім зробити їх нешкідливими для себе, щоб вони не зносили ся з задунайськими Запорожцями, щоб не втїкали за Дунай та не скріпляли задунайської Сїчи. Щоб бути вкупі й загалом аби мати якусь землю, Запорожцї-недобитки згодили ся на се та на землях між Днїстром і Богом осїли вони 1787 р. під командою старшин Сидора Білого, Захара Чепіги й Антона Головатого. Се нове військо називало ся вже не запорозьким військом, лише „чорноморським військом“. З одного рапорту Чепіги знаємо, що у Чорноморцїв було зразу 12.622 козаків.
Лише через поміч Чорноморцїв Москалї подужали Турка у війнї, що настала. Турецьку кріпость на острові Березань здобули в падолистї 1788 р. самі Чорноморцї під командою Головатого. Лише при помочи наших козаків могли Москалї в груднї 1790 р. взяти штурмом турецькі кріпости Очаків і Ізмаїл.
Ті Запорожцї, що по зруйнуванню Запорозької Сїчи утїкли були до Турка, не пристали одначе до чорноморського війська, бо вони знали, що Москалї знову зрадять і по війнї з Турком закріпостять їх. Вони лишили ся дальше на Дунаю й помагали Туркам бити Москалїв, при котрих були також брати задунайських козаків, чорноморські козаки. Тому-то задунайські козаки співали, що „під Турком добре жити“, тільки то одно не добре, що йде „брат на брата бити“.
По війнї з Турком (1791) Чорноморцї стали поселяти ся на дарованих їм землях між Днїстром і Богом. Але Москва, котра стільки лїт працювала, щоб наше козацтво вигубити, не на те утворила чорноморське військо, щоб з нього відродило ся нове Запороже. До того-ж цариця хотїла також землї між Днїстром і Богом роздарувати московським панам, а народ закріпостити в ярмо панщини. Тому то Москалї стали промишляти, якби сих Чорноморцїв спекати ся. Вже в 1792 р. Чепіга жалуєть ся, що Чорноморцїв повертають в кріпацтво.
Щоб рятувати останки „славного війська запорозького“, старшина Чорноморцїв задумала вступити ся Москві
