рекидати ся стара думка про волю України, про приверненнє Гетьманщини й Сїчи та про незалежність України від Москви. Тому-то й царь і пани робили всякі перепони, щоб нелегко було дістати ся за Дунай, та виловлювали втїкачів. Про се маємо памятку в піснї:
Ой, Дунай річка та широка,
На перевозї та усе глибока.
Та луги із лугами, а береги з берегами…
Ой, там Запорожцї проїзжали
І молодих бурлак провожали.
А тепер не проходять
І бурлак не проводять…
За превражими панами.
За кождим разом, коли тільки Росії грозила яка війна, особливо з Турком, звертав ся царь до задунайських козаків, обіцював їм землю і волю, щоб тільки вернули під його владу. Запорожцї все відповідали: „Ой, брешеш, брешеш, превражий Москалю! Хочеш обманути!“ — Аж в 1828 р. повело ся Москві піддурити малу частину задунайських Сїчовиків. В Сїчи за Дунаєм було тодї дуже багато селян некозаків, що, було, притягли на Дунай за козаками. Більша часть тих селян тужила за рідним краєм, за жінками й дїтьми. До того були вони темні та не розуміли так дїла, як Запорожцї. Отсї селяне помогли своїми голосами вибрати кошовим отаманом свого провідника Гладкого, котрий був за поворотом під царя. Самі-ж справдїшнї Запорожцї анї чути не хотїли про поворот, але рішили ся помагати Туркови проти Москаля. Більша часть Сїчовиків пішла до турецького табору під Силїстрією. Тодї Гладкий — а було се в 1828 р. — зібрав охочих до повороту — було їх тільки 500! — й потайки утїк з ними з Сїчи та пристав до московського війська. За сю зраду Гладкого Турки й Молдавани пімстили ся на тих козаках, що зостали ся, бо бояли ся, що й ті зрадять. Напали на Сїч, зруйнували її й багато народу вирізали.
Тих Сїчовиків, що вже були в таборі в Силїстрії, Турки забрали до Царгороду, бо вже їм не вірили. Про зруйнуваннє сеї Сїчи за Дунаєм козаки співали:
Ой, летїла бомба — серед Сїчи впала…
Пропало військо запорозьке, не пропала слава.
А нас Гладкий отаман поголив, ще й поголить,
А всеж він нам славу козацькую зробить.
