Питаєть ся Днїпро тихого Дунаю:
„Скажи ти менї, мій тихий Дунаю,
„Чом я своїх козаків на тобі не видаю?
„Чи твоє гирло козаків пожерло,
„Чи твоя вода козаків забрала?
Промовить Дунай до Днїпра-Славута!
— Днїпре батьку, Днїпре-Славуто!
— Сам я собі думаю та гадаю,
— Чом твоїх козаків у себе не видаю?
— Уже четверть года, три місяцї, вибиває,
— Як твоїх козаків у мене не має.
— Нї їх моє дунайське гирло не пожерло,
— Нї дунайська вода козаків не забрала,
— Їх Турки не постріляли, не порубали,
— До Царгороду в полон не забрали.
— Всї мої цвіти луговії понидїли,
— Що твоїх козаків у себе не видїли.
Отся зрада Гладкого загирила останнє вільне українське військо.
По війнї Росія зрадила козаків Гладкого так само, як була зрадила Чорноморцїв. Не усадовила їх на Запорожу, як була їм обіцяла, але перекинула їх під Озів, де зробила з них окреме військо. Опісля-ж і їх переведено на Кубань і злучено з Чорноморцями в одно кубанське військо, яке істнує донинї.
По скасуванню Гетьманщини, по перенесенню Чорноморцїв на Кубань, а козаків Гладкого під Озів щез на Українї й на Запорожу слїд по козаках, що так довго боронили нашої землї перед татарською й турецькою навалою, що боронили наш народ перед чужим — польським, чи московським — пануваннєм. Гетьманських козаків розоружено та замінено у вільний хлїборобський стан, хоч і їх значну частину повернено в кріпаків. Чорноморцїв і Запорожцїв частю повернено в кріпаків, а частю перенесено на Кубань, подальше від давньої України, аби вони не будили на Вкраїнї охоти до волї й незалежности. Стільки й слїду лишилось з колишнїх Запорожцїв.
На жаль — Кубанцї не ті свобідні орли, що колись були Запорожцї. Приборкані вони та переважно забули, чим Сїч була славна. Кубанцї також славні вояки, одначе нема в них — на жаль — сього вольного духа, що був у
