Запорожцїв, а котрим саме Сїч таку славу в нашім народї навіки собі заслужила. А шкода, велика шкода! Йнакше цїнив би та шанував наш народ Кубанцїв, якби серед них запалало давнє українське змаганнє до волї. Не за царя-ж і не за Росію-Московщину ляли свою кров Запорожцї, а за неньку-Україну — нераз і проти Росії і проти царя! Тим-то вони й не були несвідомим „гарматнїм мясом“ і не наймитами царя, але свідомими борцями за волю України.
Йдучи 1654 р. під „протекцію“ московського царя, українські козаки не думали, що Москва буде катом їх волї й волї України. Сю гірку правду спізнали вони аж пізнїйше, як Москва подїлила з Польщею Україну, як вона Гетьманщину скасувала, як Сїч зруйнувала, як народ закріпостила, як козаччину знищила. Але тодї вже було за пізно! Козацька сила вже була зломана та розвіяна по світу. Ось про се співає така пісня:
Ой, не гаразд, Запорожцї, не гаразд вчинили,
Що степ добрий, край веселий Москалю вручили.
Ой, край добрий, край веселий, — забісовані люде…
Не знали, де поклонитись, а котрому царю.
Поклонились московському… ще ми го не знали…
Тепер же ми, Запорожцї, навіки пропали:
Гей, ти Катерино, ти царице вража, ой, що-ж ти зробила?…
Нащо усї степи і усї клейноди Москалеви доручила?
Ти царице, суча мати, що великий напуст напустила
Та все військо запорозьке та й занапастила.
Через перенесеннє Чорноморцїв на Кубань спасла ся лише маленька частина того нашого козацтва, котре ще не вигибло черев війни, через тяжкі роботи й московські шибеницї. Ще більше нїж се, що пішло на Кубань, розбрило ся по цїлім світї й пропало для нашого народу. Ось так багато козаків, що по полтавськім погромі (1709 р.) втїкли були з Мазепою до Молдавщини, лишили ся навіки в чужинї. Часть тих козаків Туреччина переселяла під Солунь (Сальонїки). Із тих козаків, що втїкли на Дунай по знищенню Запорожя, лишило ся багато за Дунаєм. В 1785 р. вісїм тисяч наддунайських козаків взяла на службу Австрія і дала їм землї в Банатї і в бачськім комітатї (Славонїя). З тих австрійських Запорожцїв часть вернула до Туреччини, а друга частина лишила ся в Славонїї й Хорватії.
По зрадї Гладкого й по зруйнуванню наддунайської Сїчи (1828 р.) Туреччина перенесла часть Запорож-
