Настоящий хорт; недавно купив у капитана. Знатна собака: ребро круте, нога дебела, спина колесом. Сивий чисто, тільки під черевом біленьке… я за його дав двадцять карбованців, дві четверті жита, й пшеничного борошна пять мірок.
Горпина. — Господи!.. За собаку — хліб святий?!
Шпонька. — За собаку? Якаж собака? Не кримська, а хорт настоящий… (Нюхає). — Ну, так узяв я свого Хапая, а той — свою Стрілку, кримська погань!.. Ну, сіли ото ми вкупі на сани й поїхали. Гаврило з Хапаєм на ґринжолах… Недалеко й заїхали; перевалили оттут за вигін, на ріллю… коли це зпід коней прись — куций… Я кричу: — „а-ту його, а-ту його!“ Гаврилко ж мій, чорти б його вбили, десь загавився, а бісів Андрій з Стрілкою так і насів… У мене аж серце — тьох, тьох, тьох! а в очах тільки мель, мель, мель! Я з санок — за зайцем мерщій, та не своїм голосом до Гаврила: „Зарізав, кричу, мене. Спускай Хапая“! Насилу дочувся. Дивлюсь: Стрілка дала угонку та й осіла, а заяць як уструже, так і покотив; а Хапай уздрівши, як припустить, як витянеться, мов бич… Господи! Я біжу та кричу: „а-ту-ту! а-ту-ту“! Уже й гласу й духу нема; а бісове Шило стоїть на санках, та все на Стрілку… Та куди їй? Тільки кива! А мій як допався — зараз од лісу одрізав, тай насів: одна угонка, друга, круть-мель, круть-мель; заяць уже тільки транди бє, а це навперейми Стрілка — так і розчипірили. Тільки я власними очима бачив, що мій ухопив, а та паршива тільки на готове наскочила. Так ні! Витришкуватий отой кричить: „Стрілка понесла, Стрілка!“ — „Брешеш, кажу, — Хапай“! — „Куди, кричить, твоєму кудлатому барану“! — „Ах ти, кажу, пришлець: та в тебе не хорт, а кішка шо-
