Горпина. — Та вгамуйтеся, чого ви?
Шпонька. — Ой, лишечко! Іде вже! (Хапає очіпка та, не вважаючи, надіває на голову й мерщій в двері).
Шило — (увіходить в теплій бекеші, смушевій шапці й рукавицях; за ним Андрій з батогом. Шпонька наткнувсь прямо на Шила.) — Тю! Що це за мара?! Свят, свят, з нами!
Горпина — (регочеться). — Та то пан…
Андрій — (сміється теж). — Кумедія!
Шпонька. — Каторжні! (Засоромившись, одходить і сідає, одвернувшись, кінець столу.)
Шило. — (До Горпини) — Здраствуй, моя рибочко, здраствуй! Що це в тебе, машкара чи що? Ще ж здається Пилипівка?
Горпина. — (Сміється) — Та то жартували… (Шепче на вухо щось.)
Шило. — Дивно! Жінок у шапках бачив, а чоловіків у очіпках ще не траплялося…
Шпонька — (зриває з серцем очіпка й кидає). — Нема вам до мене діла!
Шило. — Хто там ще озивається? (До Горпини.) — Де це ви такого медведя завели? Дивіться!
Шпонька. — (Кидається до Гаврила; скидає кожух, кидає йому) — Посмієтесь мені на суді! — Все потрачу, а в Сибір запроторю!
Шило. — Ой, ой, ой! Як страшно! Це, їх благородіє: дворянин!
Шпонька. — (Скакує) Дворянин! Так — дворянин! А ви хто?
Горпина. — Та годі вам!
