— Ач, як висохла! Мов вилизано! Гм! гм! Це значить підголив, як той москаль! (Моргає на Шпоньку)
Шпонька — (а ні зморгне — одно запихається ковбасою)
Шило — Е-е-е! Що він трощить там, га? Чи не капосний, випив оце та й закусює. Іще як чвака…
Шпонька — (про себе, голосно) — З часником таки положили: иншим це до смаку, а мені ні.
Шило. — Щей і дратує! А справді часник чути!.. Що це мені? — (Плює) — Мов три дні не їв.
Шпонька. — Зїм оцю, та там ще якась є.
Шило. — Отже все поїсть: там і пелька, мов прірва… Бач — лига, як Мартин мило…
Шпонька — (ламає друге кільце). — О! З печінкою та з сальцем, оце моя любима!
Шило. — З печінкою! А? Чи попросити, чи просто вирвати з рук? А в тім цур йому! Хоч люльку б посмоктать, може чи не перебє? — (Достає кисет і набиває люльку).
Шпонька — (на бік). — От, тепер би хильнути по другій. А!
Шило — (креше). — Ну та й охляв, мов щеня в дощ! Аж за печінки тягне! Ет, треба кінця покласти. — (Креше) — Гай, гай! Чи не дурні ми з тобою, пане-брате?
Шпонька — (жуючи). — Може хто й дурний, а я ні!
Шило — (виймав пляшку). — Тут ось яка благодать, а ми з тобою надулись мов сичі, та й індичимось.
Шпонька — (закидає оком на пляшку), — Ох, ох!
