і частинах краю та психічної індивідуальности і сили обсерваційного змислу якраз у найвизначнійших будучих мемуаристів.
Звертаємо одначе увагу на всякий випадок на потребу вписувати в мемуари цілі статті або виписки з часописів (подати число і дати) про справи, які особливо займали мемуариста або публику. З двох причин: 1. На Україні не заховаються всі комплети часописів. 2. Навіть, якби це було, то будучий історик не знатиме, що саме в пресі найбільше подобалося або не подобалося публиці. Рівно важно додавати до мемуарів у тексті або при кінці ріжні алєґати (прилоги), як відозви і накази, акти, приватну переписку. На кождім такім куснику мусить бути дописано, коли і від кого автор одержав це.
Мемуари (спомини) повинні бути як найбільші, по можности кількатомові й обіймати все, без огляду на їх суцільність. Чому? Бо сьогодня годі сказати, що для будучих людей науки представлятиме особливу вартість. А можна напевно сказати, що виробляться численні спеціяльні галузі наук, для яких навіть дрібні замітки про справи, до яких ми сьогодня не привязуємо ваги, матимуть перворядну ціну (пр. замітки про погоду, одяги, прояви ріжних хворіб, які згодом зміняються і т. д.).
Мемуари повинні мати по можности багато цифр, дат і імен. Числа це фундаментальна основа для оцінки всяких фактів і подій. А імена звязують історію з
