ною державою, а опинилася під рукою комуністичної Московщини?
Деякі українські публіцисти, осліплені дрібною міжпартійною боротьбою, намагаються пояснити це тим, що тогочасні провідники української політики, як »недозрілі«, буцім не вміли, навіть буцім то не хотіли, й не »старали ся« закріпити самостійности Української Народньої Республики (У. Н. Р.). Самостійність їм просто з неба падала, бо »народ вимагав своєї держави і боровся за неї«, а провідники не знали, що і як з нею робити, витрачаючи сили на »внутрішню гризню« і т. п.
Московські комуністи, навпаки, запевняють, що український трудовий нарід зовсім ніякої самостійности не хотів, а коли купка буржуазної інтеліґенції під проводом »самозванної Української Центральної Ради та Ґенерального Секретаріяту« (нібито складеного »з ґенералів«!!) оповістила самостійну Українську Народню Республику, то незадоволений трудовий нарід України повстав проти них, обрав Раду Народніх Комісарів і під її проводом силою »українського червоного козацтва« та »червоної ґвардії« повалив Українську Народню Республику, а натомісць орґанізував »Українську Соціялістичну Радянську Республику« (У. С. Р. Р.), яку обєднав з Російською Соціялістичною Федеративною Республикою в »Союз Совітських Соціялістичних Республик« (С. С. С. Р.).
З освітлення комуністів виходить, немовби то совітська Московщина ніякого насильства над Українською Народньою Республикою не вчинила, жадної ініціятиви для повалення української самостійної держави не проявляла, ніяких збройних московських сил на Україну не посилала, силою своєї зброї в рр. 1917–1920 не завойовувала, українського трудового народу не насилувала і до со-
