досвід у цих справах, все ж мені здається, що хоч які гарні й похвальні погляди мого молодого приятеля, пана барона, то й погляди пана майора є, принаймні, так само правильні. Послідовність це така справа, що на неї ми всі мусимо звертати дуже велику увагу. Послідовність вимагає в цій і в усіх інших справах великої розважливости. Щодо вдів і сиріт по так трагічно загинулих дозволю собі зауважити, що наша країна має надзвичайно справну організацію для допомоги бідним; крім того, ми маємо численні товариства й об'єднання, що справді надзвичайно багато творять у справі християнського милосердя“.
„Браво!“ — гукнув хтось.
Прелат зручно вклонився і далі вів свою промову.
Проте я прошу вас зле мене не зрозуміти, думаючи, ніби я заперечую проти добре обдуманої допомоги. Я далекий від цього. Але, з одного боку, ми мусимо подумати, як вищезазначені товариства й об'єднання радо використовують кожну можливість допомогти своїм ближнім во Христі, втішити вдів і сиріт, яким певним рукам досвідчених і зацікавлених людей доручено цю справу; з другого боку, ми не повинні забувати й про інтереси акціонерів. Приєднуючись до доводів пана майора, я хотів би додати тільки одне. Святе письмо навчає нас, що ні один горобець не впаде з неба без волі всевишнього. Можна, отже, сказати, що це нещастя послано нам від нього, декому за кару, а іншим для попередження та розбуркання. Проте я хочу тим лише сказати, що обидва шановні попередні промовці, безперечно, мали кожен із свого погляду рацію. Тому я дозволю собі на скромну просьбу, мої панове: жертвуймо від щирого серця й радою рукою нашу лепту, але так, щоб наш дарунок, про який я вас сердечно прошу, мав характер добровільного милосердого вчинку. Якщо моя пропозиція, як я сподіваюся, буде прийнята, постає нове питання, яке я почуваю за обов'язок тут порушити: чи внески нараховувати на акцію, чи на
