„Він думає про свого хлопчика“, — відповів один виразною мімікою.
„Нічого дивного“, — зауважив, широко посміхаючись, другий, — „аджеж він лише позавчора став батьком“.
Інші сиділи або стояли байдуже й мовчали. Багатьом сон іще не зійшов з повік, і вони зовсім не мали наміру напружуватись, раніш ніж настане час праці.
Скрип коліщат сповістив, що скоро кінець спуску; та й справді, зараз же спусковий кіш спинився, і робітники поспішили геть, навпростець, до світлової плями, що показувала їм шлях. Важке тепло оповило їх, і пітьма стояла тепер перед ними немов стіна, та вони звикли до цього й байдуже подалися далі. Підлітки звернули в бічний хідник, до стайні, щоб запрягати коні. Інші пішли на місце сніданку. Кошики із сніданком поставлено на їхні місце, винесено інструмент і лямпи. Через кількоро хвилин люди подалися далі і зникли за виступом, немов поглинуті пітьмою.
Знову запанувала тиша у великому хіднику. Лише дротяна линва спускового коша тихо гуділа й оповідала, що в глибочінь спускається другий вантаж людей.
Цього разу спускалася п'ята зміна. Четверта добровільно поступилася своєю чергою, бо п'ята заклалася з першою, що вона протягом своїх десяти годин видобуде більше від неї вугілля. Поміж обох змін віддавна існувало певне суперництво, що за його перший привід правила любовна пригода. Двоє робітників, по одному з кожної зміни, сваталося за одну дівчину, і робітник першої зміни, нарешті, став щасливцем. Це було за давніх-давен, і вся ця історія уже пірнула цілком у забуття. Та заздрість, що колись сповняла обох парубків, зачепила і їхніх товаришів і все ще залишалась, хоч суперники вже більше не працювали в копальні, а подалися до іншої країни. Обидва робітники сміливо дражнили і під'юджували один одного, а кожна зміна обстоювала, звичайно, свого. Наслідком цього були
