„Тобто як?“
„Гм!“ — Інженер допитливо дивився на нього. — „Ця думка така природна за того нечуваного галасу, що викликала катастрофа. Газети здіймуть нечуваний крик, кореспонденти приїхали ще вчора пополудні, а на протязі дня чекають їх ще з десяток“.
„Звісно, газети мусять посилати репортерів, це їх обов'язок перед читачами“
Барон знову зустрівся з швидким, допитливим інженеровим поглядом.
„Ви дивитесь на цю справу збоку?“
„Якже ж інакше я маю дивитися? Слухайте, шановний пане, що мали ви на думці, кажучи про винуватця? Прийміть до відому ще раз, що я є тут, щоб допомогти всім, що в нашій силі. Ми не злякаємося коштів, у цьому можу вас запевнити. Гадаю, що ви вірите моїм словам“.
„Здається, що я вас зле зрозумів, пане. Прошу вибачити! Але моя помилка пояснюється досвідом про звичайний спосіб думання акціонерів. Ваш інтерес все таки економічного характеру й особистий, тим то“…
„Чи не можна уявити собі чисто людського інтересу?“
„Уявити собі, звичайно, можна, але“… Гострий свист розрізав повітря і перервав відповідь інженера. Барон здригнувся й оглянувся майже боязко, бо це звучало як глумливий виклик. Вони проходили повз групи робітників, звідки походив свист. Під поглядом барона вони пильно посхиляли голови додолу. В дверях з'явився чоловік, що слухав їхню розмову, і показав рукою на них. Його постава була ворожа, рухи уривчасті; інші наслідували його так, що ясно було, що вони поділяють його думки.
Барон глянув на інженера. Цей махнув рухою, щоб заспокоїти групу, але люди стояли все ще в зухвалій і загрозливій поставі.
„Найкраще буде йти далі, пане бароне! Не стійте, прошу вас серйозно. І послухайте моєї поради, менше
