фонетичним принципом не можна було бо текст виходив надто розтягнений, незручний читати і збивав читачів, що звикли до хінського письма, де кожен гієрогліф визначає ідею, а не звук. Уживаючи гієрогліфів як ідеограми, не можна було записати ані поезії, ані власних імень. Автор „Кодзікі“ вийшов із цього скрутною становища, з'єднавши докупи ці два способи. Наслідком було те, що в творі зустрічаються і речення побудовані за принципом япанської фразеології, і чисто хінські. Траплялись і хінські фрази, що й хінець, не знаючи япанської мови, не в силі був розшифрувати їх. За такою передачею і твір губив свою вартість. Лише опанування хінського письма і надто винахід своєї абетки й уживання її з хінськими гієрогліфами дає великі можливості розгорнутись япанській літературі.
Засвоюючи хінське письмо, япанці підпадали й під вплив хінських форм. На початку япанські поети практикували
23
