тичної дієцезії. По друге: Читаючий Біблію має її читати як якусь збудовуючу на дусі книжку, а не на те, щоби на основі науки вичитаної зі святого Писання, творив своє релігійне переконання, бо католик має опирати своє „Вірую“ на „непомильному уряді папи“, а не на науці святого Писання. На ній опирають своє релігійне переконання лише євангелики.
Чомуж католики не можуть всеціло оперти свойого рел. переконання лише на науці святого Писання і чому ксьондзи заказують нашої у народові читати неапробоване Римом святе Письмо?
Бо на основі святого Писання годі доказати верховну власть папи римського, його непомильність та його власть уділювання відпустів, справу чистилища і т. п., бо в очах ксьондзів Український нарід під теперішний час знаходиться в такому стані розвитку, що ще дасть повести себе туди, куди вони самі захочуть. Кудиж саме ведуть наш нарід, це ясно висказав еп. Хомишин в „Пастирському листі про византійство“ з 23. III. 1931 отсими словами: „Нашим проте святим обовязком є перш за всьо, жити повним католицька життям і так стати сильним народом католицьким.“ І то за всяку ціну, як це бачимо в тому самому листі зі слідуючих слів владики Хомишина: „Не біймося латинщення, а страхаймося найменшого відхилення від катол. Церкви“.
Світ поступає скорим кроком вперід. Також Український нарід намагається йти впарі з иншими культурними народами. По всім усюдам вичувається стремління до духового відродження, а кат. Церква примінюється все і всюди до часу
