Письмо і по церквах наказують нам, щоб ми не бралися до нього, бо то Книга свята. Не кожний її може розуміти. На це треба вчитися у високих школах“.
Та це правда, друже! Щоби читати й розуміти святе Писання в стародавних, незрозумілих мовах, як старославянська, грецька, латинська і гебрейська, на це треба багато вчитися, але те саме святе Писання є переложене і на живу, українську мову. Дістань собі таку Біблію і читай, а напевно будеш її розуміти.
— „Чули ми і про Біблію в український мові“, — скажеш, друже. „То правда, що вона зрозуміло написана, але нам її читати не вільно, бо наші ксьондзи кажуть, що вона пофальшована і хто її читає, той має такий тяжкий гріх, що аж до Риму треба писати й просити в папи прощення. А хто не боїться гріха і таки читає таку Біблію, тому напевно перевернеться в голові. Отже найлучше кинути її в огонь, нехай згорить і не буде в хаті спокуси тай позбудешся, чоловіче, клопоту .
Невже ти віриш цему всему? Невже це правда? Многі думали, що святе Писання в нашій мові є пофальшоване, але порівнали його з тим святим Писанням в старославянській мові, що читається по церквах на Службі Божій і переконалися, що одно від другого ані на йоту не ріжниться.
Невже це правда, що через читання святого Писання перевертається людям в голові? Невже люде „прості“ мають лише підставляти свої голови під святе Євангелія, коли його читають ксьондзи підчас Богослуження в церкві, а не мають
