У відповідь на це затям собі, друже, що в первістних часах христіянства віруючі в Христа Господа пильно читали святу Біблію і на ній будували своє релігійне переконання. Читано її на мовах: гебрейській, грецькій і латинській, відповідно до того, хто яку мову добре розумів. З часом ті мови сталися мертві, то значить, що ніякий нарід уже більше не говорив ні одною з тих мов, ані їх не розумів. Хотяй по звичаю читано на Богослуженнях відступи із святого Писання, одначе люде не розуміли, що саме читається, тож звертали більшу увагу на зовнішний обряд. Біблію шанували як Книгу святу; убирали її в гарну оправу й держали на престолі як дорогоцінну окрасу церкви. Український нарід, навернувшись на христіянство, відразу одержав святе Писання, переложене на старославянську мову, котрої ми в повні не розуміємо.
Без основного знання Біблії жива віра христіянська почала занепадати. Сповнились слова апостола Павла:. „Буде бо час, — пише він у листі до Тимотея, — що здорової науки не послухають… і від правди слух відвернуть, а до байок прихиляться“ (II. до Тимотея 4, 3.4).
Глибоко віруючі і здорово думаючі люде не могли з тим погодитися. Вони взялися перекладати святе Писання на зрозумілі мови, якою хто балакав, та розповсюджували його між світськими людьми. Ці, згіршені життям і поступованням священників, не могучи погодити науки святого Писання з наукою Церкви, зачали творити нові організації вірних, оперті на науці святої Євангелії. Духовенство, замість потягнути до відвічальности
