— Нехай би ви пожили ще пятнайцять лїт, — сказав нотар, — то він заплатить вам лише 45 тисяч франків.
Стара тремтїла при самій думцї про пятьдесять пяти-франківок; однак не вірила Шікотови, боячи ся заєдно тисячних викрутів, тисячник хитрощів.
Лишила ся на в нотаря самого вечера, з вічним питанєм на устах; не могла нїяк рішити ся. Вкінци попросила виготовити письмо і вернула домів, отуманена, напів непритомна.
Коли в тиждень потім приїхав Шіко́ по відповідь, удавала, що не годить ся, тілько в тій цїли, щоб її просив більше. Рівночасно-ж побоювала ся, що він нової пропозициї не прийме. Коли-ж він і дальше не переставав просити, виявила своє бажанє. Лице його прибрало вираз зачудованя. По короткім намислї сказав, що не годить ся. Щоб нахилити його на свою сторону, почала говорити про своє недовге вже житє.
— Найбільше пять, шість лїт поживу іще. Тепер менї вже сїмдесять і три, а я не така то й сильна. От якось то гадала, що вже мину ся; здавало ся менї, що кишки в мене перевертають ся. Треба було покласти ся на ліжко.
Шіко́ слухав та не подав ся.
— Дайте спокій, — сказав, — з вас таки лис, мамуню, ви сильні як та вежа на церкві. Поживете певно лїт зо сто, ще мене поховаєте, вірте менї!
Цїлий день торгували ся. Вкінци, коли стара нїяк не хотїла згодити ся, Шіко́ пристав на пятьдесять пяти-франківок. На другий день підписали угоду. Стара Маґлюар зажадала зараз пятьдесять франків завдатку.
