Де Баретто випорожнив одним душком свою склянку і поставив на стіл обтираючи вуса.
Питає ся мене: „Що чувати нового?“
Я не знав властиво нїчого нового і видусив: „Нїчого, мій товаришу. Я купець“.
Своїм ще супокійним голосом питає він дальше: „І… се тебе займає?“
„Нї, але що хочеш? Предсї треба щось робити“.
„По-що?“
„Ну, щоби заняти ся“.
„Але яку мету се має? Я, як бачиш, нїчого не роблю, нїколи! Як хто не має грошей, то розумію ще, коли працює. Але як має ся на прожиток, то се нїсенїтниця. По-що працювати? Чи се ти робиш для себе чи для другого? Коли ти се для себе робиш і се тобі робить приємність, то добре; але коли се робиш із-за других, то ти дурак!“
Положив свою люльку на марморний стіл і крикнув знов: „Кельнер, склянка пива!“ та докинув: „Бесїдованє викликує у мене спрагу. Я до сього не привик. Я не роблю нїчого, живу з дня на день і старію ся. Коли буду умирати, не тужити-му анї жалувати нї зачим. Не маю нїяких спогадів крім сього шинку. Анї жінки, анї дїтий, анї нїякої журби. Се найлучше так!“
Випорожнив склянку, що йому принесли і почав знов курити.
Остовпілий дивив ся я на нього і поспитав:
„Алеж ти не все був таким?“
„Прошу дуже, все! Вже як ґімназист“.
„Алеж се не житє, мій любий! Се страшно! Ти мусиш щось робити, щось любити, мати приятелїв“…
