старий, огидливий, поморщений як печене яблоко і не відвертав очий від своєї роботи.
Коли мати повернула до нас, я спостеріг, що вона дрожала. Не переводячи духа вона сказала:
Менї видить ся, що се він. Йди, розвідай ся у капітана. Але будь обережний, щоб той ледар не спав нам на карк!“
Батько відійшов; я почимчикував за ним незвичайно зворушений.
Капітан, горда, висока людина з довгими бокобородами, похожав з поважною міною по помостї сюда то туда, немов би мав під своєю рукою корабель, що пливе до Індиї.
Батько приступив до нього чемно, сказав йому кілька ласкавих слів і поставив кілька питань, про значінє Джерсі, його продукти, населенє, тамошні обичаї та звичаї, рід землї і т. и.
Можна було думати, що балачка йде що найменче про Сполучені Держави північної Америки.
Потому говорив про судно, що нас несло; перейшов до бесїди про послугу і остаточно поспитав дрожачим голосом:
„У вас є он-там старий устричник, що впав менї в воко. Чи знаєте що близше про сю людину?“
Капітан, що мабуть не находив вдоволеня в довгій розмові, відповів сухо:
„Се старий француський волоцюга, якого я минулого року забрав з Америки. Він має мабуть свояків у Гаврі, але не хоче за ними шукати, бо винен їм гроші. Зове ся Улян…
