Лїкар замовк на хвилю, а потім оповідав дальше:
„Одної днини, коли я приймав пациєнтів у своїм ґабінетї, війшов один високий мужчина і сказав до мене:
„Пане доктор! Приходжу довідатись про здоровлє ґрафинї Мариї Баранової. Хоч вона мене не знає, я щирий приятель її мужа.“
Я відповів:
„Вона пропаща і не верне вже у Росию.“
Нараз почав сей панок плакати, відтак піднїс ся і вийшов непевною ходою немов пяний.
Я оповів се ґрафинї того самого вечера, що якийсь чужинець розвідував ся за її здоровє. Вона здавала ся дуже зворушеною і оповіла менї цїлу історию, яку я вам що-тілько розказав. А відтак докинула:
„Сей чоловік, якого я не знаю, ходить всюди за мною, як тїнь: кождого разу, коли виходжу, стрічаю ся з ним. Все глядить на мене якось дивно, але нїколи не заговорив до мене.“
І задумала ся… Опісля сказала:
„Я певна, що він тепер стоїть під моїми вікнами.“
Рівночасно підвела ся, стягнула занавісу на бік і показала менї чоловіка, що був у мене. Сидїв на лавочцї і впялив вочи у вікна готелю. Коли нас запримітив, віддалив ся, не обертаючись анї разу.
Тепер стало менї на серцї моторошво; я пізнав нїму любов тих двох осіб, що йшли крізь житє собі чужими.
