та височина, то прибережні околицї дають мало жерел доходу. Кордiлєрські долини, до яких є прикрий приступ, здобував Хорже (Jorge) де Альвaрaзoс від 1530 р., а коли коло 1540 р. обняв ґубернатор Дієґо Ґутієррец (Gutierrez) заряд над самостійною тепер провінцією, то можна було її вже називати цїлком здобутою.
Менше просто уложили ся відносини на півночи полудневої Америки. Ми дізнали ся, що ріжні проби заселення берегів Венецуелї і Нової Ґранади не вдали ся, бо не можна було поконати опору хоробрих і вправлених у бою тубольцїв, яких означувано спільною назвою Караібів. Аж від 1520 р. почато закладати кріпости на берегах, яких залоги безнастанно воювали з Індїянами. В тім часї зачинає ся той цїкавий епізод в історії конкістадорства, про який так багато говорить ся, а дуже часто представляє ся його зовсїм хибно, себто що нїмецький елємент обнимає головну ролю. Найбільша часть еспанських істориків не укриває свого упередження до чужинцїв, яких вони ненавидїли усюди як нелюбих конкурентів, і так досить розширив ся погляд, буцїм-то нїмецькі наємні жовнїри допровадили страшливою лютістю супроти населення до того, що цїсар відібрав їм надані привілєї. Як було дїйсно, знаємо нинї досить докладно, а то дякуючи студіям Г. А. Шумахера, що як нїмецький мінїстер-резідент в Санта Фе дi Боґота (Sta Fe di Bogotá) мав нагоду розслїджувати докладнїйше жерела; в тій столицї Колюмбії удержали ся ще деякі ремінїсценції про Нїмцїв з 16 ст. Найдостовірнїйшою показала ся писана віршом хронїка Кастеляноса, що почав був свою карієру від жовнїра в жадобі слави і золота, але опісля став духовним і як парох в одній відорваній від сьвіта місцевости написав ту пaмятну історичну працю, що між иньшими зраджує також отверту го-
