із Массалїї жив рівночасно з Олександром Великим, так що розширеннє границь ґеоґрафічного знання на схід та на північний захід наступило майже одночасно. Він був у першій лїнїї також купець, але його головна увага була попри тім звернена й на всї подибувані ґеоґрафічні явища в нових краях, в яких мусїв обертати ся; слїдив приплив і відплив моря, сконстатував, що в висших шпринах сонце в лїтї описує меньший лук під виднокругом, та описав загадочну гру красок „морських легких“, що згідно з Ґерляндом можна уважати за полярне сьвітло, перед тим цїлком не знане в полудневих краях. Пітеас пізнав полудневу Анґлїю, осередок цинових покладів, та описав остров із заходу; був також на побережі Нїмецького моря. Як найдальший пункт на півночи, до якого доїхав, означував остров Тулє (Thule), якого правдиве положенє дало причину до багато суперечок. Старший здогад, що остров Тулє треба ідентифікувати з Ісляндією, мусить серед усїх иньших обставин упасти; радше можна би думати про Фер Ер (Får Öer), колиб руководити ся вказівками що до стану сонця, однак вкінцї найправдивше се, що Пітеас не дійшов був дальше гебридийських та шетляндських островів. На жаль ті, що жили пізнїше, не оцїнили справедливо відважного подорожника, бо не мали потрібних астрономічних відомостий, а передовсїм скривдив память про нього впрочім так ґенїяльний ґеоґраф, Страбон, через те що кпив собі з фактів, які були без сумнїву правдиві, однак звичайному розумови пересїчного Грека були цїлком неприступні.
Римська сьвітова держава мала для ґеоґрафії в основі те саме значіннє, що македонська; лиш нові вражіння, що лучили ся з побідоносним дїланнєм пануючого народу, були трівкійші. На полудне цїла Африка з сеї сторони великої пу-
