— 35° ґеоґр. шир., а вимріяні в снах скарби не хотїли знайти ся. Підчас повороту остали Еспанцї над морем і завернули ся без значних шкод через пустиню Атакама. Від Арекіпи (Arequipa) звернув ся опісля Альмаґро знов до височини, щоб узяти участь у перуанських подїях, як висше описано.
Другу експедицію про яку тут згадаємо, провадив Ґонцальо Піцарро 1540 р. з Кіто до хибно називаного „цинамонового краю“; в дїйсности було се „ель Дорадо“, за яким він ганяв ся. Щасливо перейшли вони через великанські гори, але в пралїсах над рікою Ріо Напо вийшов сьмільчакам запас поживи, а щоб собі їх здобути, зробили корабель із дерев, які з трудом порозрізували; провід над кораблем обіймив лицар Франсіско де Орелляна. Він одержав приказ достатчити поживи для залоги, яка нетерпеливо його ожидала, але цїлком уже не вернув. Так не остало Піцаррови нїчого иньшого, як спровадити свою невеличку дружину найгіршими дорогами до Кіто. Лиш небагато з його людий дійшло з ним на місце; більша часть погинула в лїсах та гірських провалах.
Що в еспанськім таборі стрінув ся Орелляна з чорною невдячністю, те не повинно дивувати. Але в дїйсности нема по його сторонї найменчої вини. Сильна струя ріки Ріо Напо пірвала його скоро, і він не міг навіть думати про плавбу горі рікою, а до того безнастанно грозила йому голодова смерть. Аж коли подибано по дорозї якесь індіянське село, то залога набрала трохи сил, й Ореляна, якому товаришив монах Карвахаль, приказав збудувати трохи сильнїйше судно, на якім мав плисти далї в долину; до них прилучив ся також і дотеперішний малий корабель, одначе з далеко меншою залогою. По десяти днях вплила ріка Ріо Напо до більшої, яка виглядала „немов безкрає море“, і нею плили вони далї,
