аж доплили до її устя. Без компасу мусїв Орелляна рішити ся на якийсь означений напрям, бо досї ріка не позваляла Еспанцям самостійно кермувати. Щасливо перебули вони масу води ріки Орінока, а на острові Марґаріта привитали їх радо здивовані земляки. Орелляна поїхав до Еспанїї і в 1544 р. поплив наново до устя ріки, по якій плавав недавно, та яка одержала його імя. Тим разом не мав щастя; тяжкі недуги забрали разом із великою частю товаришів його самого. Опісля звала ся велика ріка не „Ріо Орелляна“, а „Ріо дас Амацорас“, ріка Амазонок; до сеї назви дали підставу оповідання Еспанцїв із подорожий. Незадовго потім, як минули устє иньшої великої ріки, що впадає з лївого берега, теперішньої Ріо Неґро, приплили оба кораблї до сїл, заселених виключно женщинами. Карвахальови, якого опис удержав нам в історичнім творі Овієда, видали ся ті воєнно настроєні женщини амазонками („como amaçonas“), і так перенесено до полудневої Америки ту етноґрафічну дивовижу, що мешкала як сказано, після старих мап, в найнеприступнїйших закутинах Европи. Те, що вдїяв Орелляна, було, коли навіть признаємо, що він не мав же вибору, всеж таки незвичайне, і минули цїлі два столїтя, заки другий Европеєць, Француз Де ля Кондамін (Condamine), зважив ся піти його слїдами.
Так дійшли ми знов до східнього берега полудневої Америки, а тепер розглянемо ся, що вдїяли по другім боцї континенту Еспанцї; справою прибережного портуґальсько-бразилїйського пояса ми займали ся висше. Два мужі Янєц (Yañez) Пінцон та Хуан Діяц Де Солїс, що вже перед тим були разом на західно-індіянських водах, злучили ся для спільної працї і в 1509 р. відкрили ріку Ля Плята, якої великанське лїйковате устє брали за початок пошукуваної морської дороги. Три роки піз-
