коли знов подумаємо, що по гадцї визначних клїматольоґів підсоннє східного побережа північної Америки зближає ся постійно до скрайно-континентального типу, то мусимо признати за можливе, що перед девяти сотками лїт границя винограду йшла в висших ширинах, як нинї. Перед енерґією норманських лицарів на морі мусимо серед усїх обставин мати глибоке поважаннє; самож собою зрозуміле те, що вони не були в станї удержати ся на такім далекім становищі. Мореплавство не стояло з певністю на низькім степенї у народа, що мав спосібности до таких моряцьких робіт. Зложено навіть, у кождім разї трохи пізнїйше, цїлі підручники до плавання по північних водах; Дальґрен відкрив такі приписи в одній „зазї“ монаха Ґунлявґа Лєйфзона (Gunlaug Leifsson) і в описї Ґренляндії Івара Бардсона (Ivar Bardsson).
Дїйсні відкриття на Атлантійськім океанї дійшли на той час до кінця, бодай коли як мова про північ; тим радше заповнювали картоґрафи далеке, одностайне морське плесо творами своєї фантазії. З гібернського народнього переказу виходило, що десь на морі, на захід від Европи, лежить остров Св. Брандана (insula Sti Brandani); ремінїсценції з Плятона та з Плютарха причинили ся до сього, що в кінцї повстало дуже багато океанїчних островів, яких нїхто нїколи не бачив анї теж не буде бачити. До них належав між иньшими остров Бразиль (Brazil), на захід від Ірляндії, що пізнїйше мав обходити свое воскресеннє в дуже зміненім видї. Архіпеляґ „Фріслянді“, який хотїв Сіґур кождим способом всунути між Ґренляндію і Ферее (Ferӧe), треба безсумнївно вважати за хибне поняттє Овечих островів (Fär-ӧer). До тих фантазій про острови зачато знов зближати ся, коли стали занимати ся мапою, яку виготовив для представленя небезпеч-
