з лицарського ордена, підчиненого його управі, мусїли служити для цїлий великого майстра.
Штука мореплавства поробила в останнім, 15 столїттю великі поступи, що дали спроможність, закинути плаваннє по-при береги, з причини страху майже виключно уживане в західних краях, та відважити ся поплити на широке море. Принагідні натяки у Ґіота з Провен (Guyst de Provins), Александра Некама (Neckam), Жака де Вітрі (Vitry), пізнїйше також у Роджера Бакона та Брунетта Лятінї, вчителя Данта, вказують на те, що вже з кінцем 12 ст. знали ту прикмету маґнетичної ігли, що вона вказує на північ. Як до сего дійшли, — того не можна певно сказати. В кождім разї не ма жадного сумнїву, що вже далеко вчаснїйше уживали китайські подорожні „маґнетичних возів“, щоби з'орієнтувати ся в монотонних пустинях середньої Азії. Можна навіть здогадувати ся, що через живі зносини між Китаєм і краями, де говорено по арабськи (про се була бесїда висше), занесла ся відомість про сей пожиточний прилад на захід. Трудно одначе погодити з тим гадку, що перші відомости про компас, які знаходимо в арабських писаннях, походять аж із досить різного часу. В кождім разї тзв. „каляміта“ (зелїзна штабка, потерта природним маґнесом і сим способом заосмотрена двома бігунами), не принесла безпосередної помочи мореплавцям; правда, коли її покладено на деревляний патичок, що плавав по морі, то вона показувала на північ, або, як у давнїйших часах думано цїлком загально, показувала на полярну звізду, але на кораблї, що хитаєть ся, не було що зачинати з таким прімітивним приладом. По здогаду А. Брайзінґа (Breusing), заслуженого історика мореплавства, впровадив у першій половинї 15 ст. Флявіо Джіж з Амальфі рішуче улїпшеннє ще дуже мало помічної бусолї; маґнетичну
