подано на бажаннє Тосканелля портуґальському королеви, щоби спонукати його до вислання більшої експедиції на захід, але він не хотїв згодити ся на таке дороге і різіковне підприємство, бо його сили були вже звязані африканською справою. Дослїди над питаннєм, коли Колюмб довідав ся про сю гадку, так важну для нього, не допровадили до жадного остаточного результату; коли про те довідав ся, то особисто порозумів ся з Тосканеллїм, а сей заохочував його, щоб видержав при своїм намірі, хоч мабуть не пізнавав у нїм краяна. З певністю натрафить він, впевняв Тосканеллї, на могутніх князїв і багаті міста та причинить ся чинно до розширення христіянства. Побачимо пізнїйше, який великий вплив, а цїлком не хосенний, мало таке пророцтво ученого на вражливу душу того, що мав сї ідеї перевести в дїйсність.
Колюмб звернув ся коло 1483 р. до короля Івана II., а сей зажадав від своїх учених дорадників, членів згаданої в попереднім роздїлї Юнти, щоб висловили свою гадку про домаганнє чужого моряка. Їх осуд випав на його некористь, колиж візьмемо на увагу, якими великими задачами була занята мала Портуґалїя, тодї коли Кано і Бегайм поплили до Ґвінеї, то легко зрозуміємо причини відмови. Але Колюмб був тяжко вражений і стріпав порох невдячного краю з своїх ніг. По новійшим поясненням його виїзд не був такий добровільний, як він запевнював, але здаєть ся він попав не цїлком безвинно в конфлїкт із законами, так була се більше утеча, як гордий виїзд із власної волї. Його жінка зістала в Портуґалїї, а він сам у товаристві свого сина Дієґо звернув ся до Еспанїї, де знайшов цїнних покровителїв у воєводї Медіна-Селї і в кастилїйськім надворнім скарбнику Люісї Де Сант-Анжель (Angel). Рівнож і тепер не пішли справи цїлком по його гадцї. Королева Ізабеля припоручила розслїдженнє пода-
