— Так, я мала дуже тяжкі днї, відколи тебе не бачила; а навіть і нужду… а се через тебе!…
— Через мене… Як се?
— Ти пригадуєш собі сей діяментовий нашийник, що ти позичила менї на мінїстерський баль.
— Так. І що-ж?
— А те, що я його загубила.
— Якже се, ти-ж менї його була віднесла.
— Я тобі була віднесла иньший, зовсїм подібний до тамтого. І ось десять лїт ми його сплачуємо. Ти розумієш се, що нам бідакам не було се легко… Нарештї се скінчило ся і я дуже вдоволена.
Панї Форестіє станула.
— Ти кажеш, що ти купила діяментовий нашийник на місце мойого?
— Так. Ти сього не зауважала, що? Він був дуже подібний.
І вона рада, засьміялась гордо і наївно.
Панї Форестіє, сильно зворушена, взяла її за обі руки і сказала:
— О! моя бідна Матильдо! Але-ж мій нашийник був фальшивий. Він не був варт більше як пятьсот франків!…
 |
 |
 |
|
|
