Перейти до вмісту

Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/101

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
ЛІРИКА.
 
 

Заграло, запінилось синєє море,
І буйниї вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорниї гори
 Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
 За громом громи гуркотять.

І грає, і піниться синєє море.
 Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
 Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця…
Ох, жаль мені човна, ох жаль мого серця!
 Чого він під бурю поплив!

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
 Пустують по піні мавки,
Оп'ять забіліли, оп'ять простяглися
 По морю кругом байдаки.
Де-ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть він не плавле, бо онде по хвилі
 Біліють із його тріски.

— 105 —