Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/145

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тихо дверчики скриплять.
 Молодий уходить:
„Піп нас жде, свічки горять“
 (Дівчині говорить):
„В церкві вже ревуть дяки,
Ждуть світилки, ждуть дружки,
 Ждуть хустки весільні“.
За вгородом санки ждуть,
Коні-змії з серця рвуть
 Поводи ремінні.

Сіли в санки: коні мчать,
 Аж іскрять ногами.
Полозочки аж шумлять,
 Сніг летить клочками;
Ззаду так як дим курить,
 Степ кругом синіє,
Місяць із-за хмар блищить,
 Тілько-тілько мріє.
Серце в дівчини дрожить:
„Що-ж мій молодий мовчить?
 Забалакай, милий!“
Ні півслова, все мовчить
І насупившись сидить —
 Так, як глина, білий.

Коні по полю летять:
 З поля вітер віє;
А навітшиб — гін за п'ять —
 Церква бовваніє.
Двері вихор відхилив;
 Люди в церкві; тліють
Ставники і від кадил
 Тілько-тілько мріють.
Серед церкви чорний гріб

— 75 —