у журливих словах до батьківщини безпритульного бурлаки на чужині, в піснях кохання, розпалених жагучими поцілунками закоханих, і в піснях розставання, розпалених горючими слізми очей дівочих, у ніжних і дбайливих словах матірок до синів, з якими щоденно вони готові були розлучитись надовго, надовго, як що не навіки.
Примітки. Витяг з статті Метлинського — „Замѣтки относительно южнорусскаго языка“ — вступ до „Думок і пісень“ (стор. 20—21).
ЗАВДАННЯ I. Вияснити дe-які погляди Метлинського на підставі наведених уривків.
Ой в степу могилa з вітром говорила:
Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла;
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб на мені трави росла та ще й зеленіла.
Будьте здорові, дядьки та братця!
А дайте лишень за бандуру узяться
Та на бандурі розіграться,
В старині-бувальщині покохаться!
Ой не лізь, дядьку, в високії хати,
Бо там із тебе будуть глумовати!
Ой не лізь, дядьку, в панські хороми:
Там не чувати дідівської мови!
Возьми, дядьку, гострий спис,
Сядь на коня, та й у ліс!
Там на волі, на просторі
Скакатимемо доволі;
Долі в полі спатимемо,
Собі долі шукатимемо!
