Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/147

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


І над ним співає піп:
 „Буде вічна пам'ять!“
Гірше дівчина дрожить;
Коні мимо; все мовчить.
 Блідний милий в санях.

Завірюха піднялась:
 Рветься сніг клочками;
Чорний ворон раз-у-раз
 Кряче над санками:
Чорний ворон не добро
 Дівчині віщує!
Лихо в душу залягло,
 Лихо серце чує.
На́ полі огонь блищить:
Між заметами стоїть
 Хутірок чималий:
Коні швидше понесли,
Дим ногами підняли —
 К хутору примчали.

Прилетіли до дверей,
 Зупинились, стали:
Коні, санки, молодий —
 Як у воду впали!
Сипле сніг — як з рукава;
 Крутить завірюха;
В полі вітер завива,
 Надуває фуга…
Їй вернуться? — Шлях пропав!
От, каганчик заблищав —
 І, перехрестившись,
Двері тихо відвела,
Поподумала, ввійшла,
 Богу помолившись.

— 76 —