Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/148

3. Козак та буря.

 

Як-то в бурю по небові галас повстане,
 В чорних хмарах так грякне, що страх!
І за хвилею вирине хвиля та й гряне,
 Й озоветься в лісах, на горах:

Чи не той-то козак, що де стане,
 І земля там потане?
Чи не той то козак, що де гляне,
 І трава там зов'яне?

Чи по степові з вітром гарцює не той-то козак,
 Од якого тікає Татарин і Лях?
Чи не він-то гука, перескокує гору й байрак,
 І на вражі полки сипле кару і жах?

 Як-же то вранці
 В червоній хмарці
 Сонце випливає.
 Чи не з чужини
 То до дівчини
 Козак приїзжає?

Не одсувайте кватирки в вікні.
Не обступайте широких воріт
І старі, і дівки, й молодиці!
Бо вже не грає козак на коні,
Бо вже не стогне земля од копит:
Вже умер чорнобривий, умер білолиций!

Як він вертався з краю чужого в свій дім.
 Та як він їхав в долині,
Буря повстала, загуркотіло, і грім
 Впав, повалився в долині!

— 154 —