І три роки вона панувала
На четвертий її поховали.
Пан поплакав по своїй коханці,
Далі й оженився на панянці.
Нехорошу вибрав він панянку:
Малі дітки плакали що-ранку.
Вона од них чолом не приймала.
Сиріток ногою відпихала.
Як плакали вони питки, їстки;
Говорила: пропадіть ви, дітки!
Взяла у них подушку біленьку,
Положила соломку гниленьку.
Взяла вона свічку із кімнатки,
Лягли дітки в темній хаті спатки.
Лякалися, плакали, не спали.
Слізоньками неньку викликали.
Чує ненька, дітки жалібненько
Плачуть, кличуть: де ти, де ти, ненько?
І до Бога душечка летіла:
„Пусти, Боже, до діток з могили!“
— „Лети, мати! тільки не барися:
Кукурікне, — в могилу вернися.“
Зозуленька пізно прилітає,
Кватирочку в пана одсуває.
Входить мати до діток в кімнатку:
„Чого лягли на соломці спатки?“
Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/159
Цю сторінку схвалено
— 165 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/51/20-40-%D0%B2%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%281922%29.djvu/page159-1024px-20-40-%D0%B2%D1%96_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D1%96_%281922%29.djvu.jpg)