— Забрала в нас подушечки пані! —
„Чом свічечка не горить в ліхтарні?“
— Взяла пані й свічечку з ліхтарні.
Мамо, мамо! нас не любить пані!
Мамо, мамо! дай нам їстки, питки!
Не кидай нас, бо ми твої дітки! —
Вона тихо ключі в сонних брала.
Сорочечки з скрині повиймала.
Діточки нагодувала, вмила
І в біленькі сорочки оділа.
Далі сонним ключі оддавала,
Сумна, страшна до їх промовляла:
„Зоставила я засіки повні;
За що-ж мої діточки голодні?
Я придбала пряжі повні скрині:
За що-ж діткам спати на гнилині?
У коморах воскові кружала;
Чи то й лою на свічку не стало?
Як кликнуть що раз мене небогу
Мої дітки, — підемо в дорогу,
На суд вкупі підемо до Бога. —
Ви, дітки мої, і я, небога.
Як заплачуть діточки голодні,
Ляжете ви на столі холодні.
Як без світла ніч дітки злякає,
На труні в вас свічка запалає.