Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Спитав панок у цих — „Да наші предки“… — „Чув,
 Як ще у школі був;
 А ви самі якую пользу вта́ли?“
 — „Да наші предки Рим“…
 — „Тю на дурних! 'дже чув;
 Да ви прославилися чим?“
 — „Да ще нічим“. — „За віщо-ж поваження?
Воно й довліє їм; хто бришка дідовським,
 То й хлюбиться чужим,
А ви, небоги, ще лиш гідні на печення“.



Цю приказку ясніш ще-б можна столковать.
Мовля Крилов, дак гуси зашиплять.

Примітки: Брен — ім'я гальського ватажка, що, на підставі переказів, у IV ст. до Р. Х. за малим не забрав Рима з Капітолієм і ніби-то тільки гуси врятували римлян. Хлюбитися — пишатися.


 Колись за гетьманщи́ни
 В спасенной Україні
Старшина добрий жив в своєй сем'ї
Із долей; мав всього — і статку і землі,
 Здоров'я й поваження.
 Раз на Різдво із поздравленням
До його встряв мудрець (як був Сковорода).
 Таких тепер дасть Біг, а далебі — шкода.
 Пан рад йому й завів з ним розговори.
Як сам розумний, він того уподоба́в,
Учився од нього, чого ще не чував.
Із навіженств людей з ним реготавсь до вмори
 Як кілько дней мудрець у пана погостив,

— 9 —