Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


На землю злізла ніч… нігде ані шиширхне.
Хіба то де-куди крізь сон що-небудь пирхне.
Хоч в око стрель тобі — так темно на дворі.
Уклався місяць спать, нема ані зорі,
І ледве крадькома яка маленька зірка
З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка.
І небо, і земля — уже одпочива;
Все ніч під чорною запаскою хова.
Один Рябко, один як палець, не дрімає:
Худобу панську, мов брат рідний, доглядає.
Бо дармо їсти хліб Рябко наш не любив:
Їв за п'ятьох, але те їв, що заробив.
Рябко на панському дворі не спить всю нічку
Коли-б тобі на сміх було де видно свічку.
 Або в селі де на опічку,
 Маячив каганець.
 Всі сплять, хропуть
 А де-які сопуть.
 Уже і пан-отець,
Прилізши із хрестин, до утрені попхався…
А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався.
Знай, неборак, ганя то в той, то в цей куток:
То зазирне в курник, то — дейко до свинок.
Спита: чи всі таки живенькі поросятка,
Индики та качки, курчатка й гусенятка?
 То звідтіль навпростець
 Махає до овець,

— 24 —